Ми побачили, що наша проблема насправді була потрiйною: фiзичною, емоційною і духовною, тому зцілювати потрібно було всi три.
Вирішальна зміна у нашому ставленнi розпочалась тоді, коли ми визнали, що ми були безсилими, що наша звичка наразі здобула над нами повну перемогу. Ми приходили на зібрання та вiдмовились від своєï звички. Для декого це означало відмовитись від сексу з собою чи іншими, а також включало вже не втягуватись у стосунки. Для iнших це також означало “просохнути” і не мати сексу з подружнім партнером на певний час, щоб видужувати від хтивості.
Для нас справжнім вiдкриттям стало те, що ми могли зупинитися, і що ми не помремо від того, що не будемо підгодовувати наш голод, що секс дiйсно не обов’язковий. Так ми здобули надію на перемогу, і ми почали відчувати себе живими. Це заохотило нас продовжувати, і ми чимраз бiльше вiддалялись вiд одержимостi сексом і самими собою, яка ізолювала нас, і йшли далi назустріч Богові та ближнiм.
Все це лякало нас. Ми не могли бачити стежки попереду, ми лише знали, що iншi вже пройшли цим шляхом. Кожен новий крок капітуляції відчувався як крок до краю бездонної прірви, але ми робили цей крок. І, замість того, щоб вбити нас, капітуляція вбила одержимість! Ми вийшли на світло, на справді новий життєвий шлях.
Товариство дало нам пiдтримку нагляд, щоб застерегти нас вiд вiдчаю: воно стало безпечною гаванню, де ми зрештою могли зустрітись з самими собою. Замість того, щоб покривати наші почуття нав’язливим сексом, ми почали розкривати корені нашої духовної порожнечі та голоду. Ось так почалось зцілення.
Оскільки ми зустрілися зі своїми вадами, ми здобули готовність до змiн; вiдмова від цих дефектів розбила їх владу над нами. Нам стало більш комфортно бути з собою та іншими людьми – вперше без нашого “наркотика”.
Пробачаючи тих, хто зашкодив нам, i не завдаючи шкоди іншим, ми намагались виправити те, що ми робили неправильно. І з кожним вiдшкодуванням шкоди, бiльше ніж жахливий тягар вини спадав з наших плечей, доки ми не змогли підвести свої голови подивитися світу в очі, і залишитися стояти далі, як вiльнi люди.
Ми почали практикувати позитивну тверезість, виявляючи любов у вчинках, щоб покращити стосунки з іншими. Ми навчались віддавати i мiра того, що ми вiддавали, була мірою того, що ми отримували. Ми знаходили те, чого наш замінники ніколи не могли нам дати. Ми мали справжній зв’язок. Ми були вдома.
Ми побачили, що наша проблема насправді була потрiйною: фiзичною, емоційною і духовною, тому зцілювати потрібно було всi три.
