Багато хто з нас вiдчував себе неповноцінними, некорисними, самотніми і заляканини. Те, якими ми були зсередини, ніколи не пасувало до того, що ми бачили в iнших
Ще з самого початку ми здобули вiдчуття відірваності від батьків, ровесникiв, від самих себе. Ми вимикали себе через фантазію та мастурбацію, і ми вмикали себе, коли випивали малюнки, образи, а також коли досягали об’єкти власних фантазій. Ми відчували похіть і бажали, щоб iншi вiдчували похiть до нас.
Ми стали справжніми залежними: секс з собою, розбещенiсть, подружнi зради, залежнi стосунки та ще більше фантазій. Ми отримували це через очі, ми купували, продавали, торгували та роздавали це. Ми були залежними вiд iнтриги, дражнiнь та забороненого.
Нам був відомий лише один спосіб звiльнитись від цього – робити це. “Будь ласка, пiд’єднайтесь до мене та зробіть мене цiлiсним!” – кричали ми, вiдкривши руки для обіймів. Практикуючи хтивiсть в пошуках Великої Дози, ми витрачали своï сили на iнших.
Через все це ми мали почуття вини, ненависть до себе, каяття, пустку, біль, нас затягувало навiть глибше в самих себе – далi пiд реальностi, далi вiд любові, доки ми зовсім не загубилися в собі.
Наша звичка зробила неможливою дiйсну близькiсть. Ми ніколи не відчували справжню єдність з іншими, бо ми були залежні від того, що не реальне, ми шукали “хiмiю” – магiчний зв’язок – тому що вiн оминав близькість і зв’язок дiйсний. Фантазі розбестили реальність; похіть вбила любов.
Спершу – залежні, а згодом – інваліди любові, ми вiдбирали в iнших щоб заповнити те, чого бракувало в нас самих, обдурюючи себе знову і знову, що “щось наступне” певне врятує нас, ми насправді втрачали наше життя.
Багато хто з нас відчував себе неповноцінними, некорисними, самотніми і заляканими. Те, якими ми були зсередини, ніколи не пасувало до того, що ми бачили в інших.
